Переживши епоху соляного та нафтового промислів, передкарпатське місто готується до прориву у сфері туризму.
Мешканці міста Долини завжди жили з того, що було в них просто під ногами: соляних джерел, нафтових родовищ. Солі вистачало надовго. Місцеві роп’яники варили її понад тисячу років, поки не програли в конкурентній боротьбі добувачам дешевшої кам’яної солі. Тепер про ті давні часи, коли місцевий люд користав із невичерпних запасів “білого золота”, нагадують тільки п’ять топок солі на гербі міста та руїни австрійської солеварні в старій Долині.
Видобуток нафти в 50-х роках минулого століття дав Долині друге життя, змінивши місто топографічно і демографічно: сюди приїхали нові люди, а осередок міського життя перемістився з долини на пагорби. Проте епоха “чорного золота” виявилася короткотривалою. Уже тепер довколишні нафтові родовища вичерпуються. Маятники нафтокачок, які стримлять просто у середмісті, розпочали невідворотний відлік часу до близького кінця міста нафтовиків.
Що буде далі? Міський голова Володимир Гаразд запевняє, що місто має непогані туристичні перспективи…
Спочатку трохи історії. Легенда говорить, що Долина виникла, як і годиться, у долині, в якій якийсь вівчар виявив соляні джерела. Було це десь в середині десятого століття. Легенду про виникнення міста записав у літописі під 1112 роком чернець монастиря отців-василіян, що стояв колись на горі Знесіння. Знайти бодай копію цього документа поки що не вдалося ні місцевим історикам, ні краєзнавцям. Міська влада готує експедицію до Кракова, сподіваючись натрапити там на архіви долинських солеварень, в яких, начебто, зберігалися фрагменти монастирських книг у перекладі німецькою мовою.
Тим часом сім’я художників Василишиних, яка живе на горі Знесіння (тепер – територія приміського села Оболоня), на свій страх і ризик розпочала відбудову давньоруського монастиря, який, за їхніми розрахунками, стояв саме на їхньому обійсті. Щоб відновити обриси давньої споруди, на гору Знесіння приїжджав відомий екстрасенс. З його слів художники зробили ескіз монастиря. Поки що вдалося встановити тільки статую Богородиці біля його гаданого місця розташування, але міська влада обіцяє допомогти і з усім решта.
Уявити собі, як виглядала Долина тисячу чи навіть триста-чотириста років тому, без паранормальних можливостей справді неможливо. Стара Долина, яка досі живе своїм автономним життям, дещо відірваним від нової, “нафтової” частини міста, насправді не така вже й стара. Більшість будинків тут збудовані наприкінці ХІХ або на початку ХХ століть. Давніших споруд немає, кажуть, винні у цьому перманентні пожежі. А щодо історичних міських будівель, то проходячи повз них, здається, що час зупинився. В будинку колишнього повітового суду розташувався районний суд. В приміщенні повітового шпиталю – хірургічний корпус райлікарні. Солеварня (занедбана, звичайно) також на своєму місці. Правда, уже без годинника на гостроверхій декоративній вежі, але в цьому теж є певний символізм.
Кажуть, був у Долині замок. Кажуть, стояв він недалеко від теперішньої телевежі. Там дотепер видно сліди земляного валу і ровів, які його оточували. Веде до того місця вулиця Замкова, яка нещодавно прославилася тим, що її мешканці (унікальний випадок в українському масштабі) утворили товариство домовласників, відмовившись від послуг ЖЕКу.
А от ратуші в Долині, здається, ніколи не було. Можливо, скромний одноповерховий будинок магістрату, який зберігся біля районного будинку культури, сто років тому справді був найвишуканішою спорудою тогочасного міста. Але тепер він використовується лише як приміщення для класів трудового навчання першої школи. Міський голова Володимир Гаразд каже, що є пропозиція відкрити в цій будівлі музей міста, але для цього потрібні кошти на відновлення пам’ятки.
“Щось на кшталт ринкової площі, як у старих містах, плануємо зробити на другий рік у скверику біля Будинку техніки, – ділився планами долинський мер. – Тут будуть збережені всі насадження, підприємці по периметру збудують в бойківському стилі одноповерхові крамнички, площу застелиться бруківкою, а всередині цієї затишної зони стоятиме сцена для проведення загальноміських святкових заходів”.
Наразі ж у зарослих туями важкопрохідних алеях майбутньої площі Ринок на лавочках збираються суворі чоловічі компанії зі стаканами у руках…
Життя на нафті
Коли в околицях Долини розпочався видобуток нафти, кількість мешканців міста збільшилася вдвоє і сягнула двадцяти тисяч. Нові люди заселили нові квартали, які будувалися з соціалістичним розмахом: широкі, відкриті всім вітрам площі, такі ж розлогі вулиці і навіть один проспект. Для мешканців новобудов стара Долина почала асоціюватися з лікарнею, міліцією та церквою, до всіх трьох установ старалися без особливої потреби не потрапляти. В новій Долині з’явилися збудовані за типовими радянськими проектами садочки, школи, новий універмаг, кінотеатр, готель, декілька ресторанів і ряд дев’ятиповерхівок. У місті ходили народні легенди, що місто розбудується аж до розташованої за сім кілометрів Вигоди і буде називатися Свічогорськ (від назви річки Свічі).
Коли ж видобуток нафти перестав бути партійним завданням, а перетворився на рентабельний бізнес, уся розбудована для нафтовиків мережа соціально-побутових об’єктів виявилася для ВАТ “Укрнафта” таким собі “чемоданом без ручки”. Приміщення ресторану “Нафтовик” уже котрий рік зачинене і порожнє. Профілакторій в “городку нафтовиків” потребує ремонту і нового власника. Цього року припинила виступати у першості України з футболу гордість долинських чоловіків у кількох поколіннях – команда з 50-річною історією “Нафтовик”.
Разом з футбольною командою “Укрнафта” позбулася б і стадіону, але ніяк не може завершити ремонтні роботи. Цієї весни у викопаному котловані на території стадіону втопилася 3-річна дівчинка, яка відбігла на декілька кроків від мами. Власники стадіону після цього випадку спромоглися причепити на вході застережний напис: “Шановні батьки, бабусі, нені! Бережіть здоров’я і життя дітей! Це ваша турбота і відповідальність, а не працівників стадіону”…
“Місто готове стадіон прийняти в управління, але спершу “Укрнафта” має привести його до порядку, провести ремонт поля і адмінбудівлі, зробити дах, освітлення, – говорив долинський мер Володимир Гаразд. – Не можемо ми від такої серйозної структури приймати об’єкти в такому вигляді. Нафту вони добувають, нафта росте в ціні, а місто від того нічого не має: орендні платежі, які йдуть як компенсація за використані надра, цілком забирає державний бюджет. Ми маємо право вимагати якихось інвестицій. Доходить до загострення (хочеться людей піднімати) в стосунках з київським керівництвом, бо не хочуть вони чути наших проблем. Настане час, коли нафта піде звідси, а нам залишаться порожні родовища, які є небезпечними з точки зору екології”.
Туризм на горизонті
Близька перспектива виснаження нафтових родовищ спонукає теперішніх керівників Долини задуматися над стратегічним плануванням міста на найближчі 10-20 років. Сьогодні чотири тисячі долинян зайняті роботою у нафтовій галузі, а нових робочих місць у місті не так вже й багато. Соціальний стрес у зв’язку з масовим безробіттям Долина вже переживала, коли закривалася бавовняно-прядильна фабрика (БПФ), збудована дотепними радянськими проектувальниками за тисячі кілометрів від сировинної бази — Туркменістану. Тепер дві труби БПФ височать над містом як пам’ятник радянській політекономії. Нутрощі промислової зони нагадують декорації для зйомок фільмів-катастроф.
“Розікрали все після того, як підприємство перестало працювати. А там був клондайк: апаратура, обладнання, – пригадував Володимир Гаразд. – Всі в Долині знають, де, у кого, за якою ціною можна було все це придбати, тільки правоохоронні органи нічого не бачили. Там помінялося кілька власників, пройшла процедура банкрутства, і більшість людей лишилися без нічого, з акціями на руках, які тепер нічого не варті. Був соціальний сплеск, їздила прокуратура. Ті, хто все це зробив, уникнули матеріальної відповідальності, а фабрика тепер має негативне біополе тих людей, яких кинули у великих масштабах”.
Зараз колишні фабричні приміщення продаються по 60-70 доларів за квадратний метр. Кажуть, почався інвестиційний процес. Невдовзі має з’явитися великий критий ринок і паркінг. А наразі тут є фабрика з виробництва палет, пилорама, оптові бази, дрібна пекарня, кондитерський цех, фірма, яка робить морозиво. “Там стільки всього, що ніхто толком не знає, що там є”, – підсумовує мер, але зауважує, що років за 5-7 все це “перебродить” і набуде якогось цілісного вигляду.
..Над майбутнім Долини керівники міста думали разом із львівськими спеціалістами на кошти американсько-української програми партнерства. На відміну від своїх попередників, нинішні батьки міста відірвали погляд від землі з багатствами її надр і, озирнувшись навколо, дійшли геніального висновку: перспективою розвитку міста стане туризм. Мовляв, місто лежить на перетині трьох шляхів (Франківськ, Львів, Закарпаття), довкола — Карпати від Горган до Бескидів, достатньо приваб, серед яких і Бубнище, і Карпатський трамвай, і модна відпочинкова VIP-база у Мислівці. Бракує лише житлової бази для туристів. Так народився проект забудови мікрорайону “Полуванки”, який передбачає будівництво житла з можливістю використання його у туристичних цілях. За словами долинського мера, на горбі, який тепер розділяє стару і нову частину міста, має з’явитися “ще одне місто, 200 тисяч квадратних метрів нового житла”.
З метою привабити туристів в Долині планують здійснити цілу низку грандіозних проектів. В солеварні мають намір (якщо Мінбуд дасть гроші на реставрацію пам’ятки) створити музей солі з реальною атракцією: солеваром в уніформі, казаном і можливістю придбати топку долинської солі. Поруч (якщо експертиза підтвердить цілющість місцевої ропи) розташується бальнеологічний курорт. Так само в старій частині міста на території колишнього військового містечка має постати район елітних новобудов з елітними, відповідно, розвагами: кортом, боулінгом тощо. Довкола міського озера мають відновити роками занедбувану відпочинково-розважальну інфраструктуру: у парку біля озера з’являться атракціони, а на його березі — пляжі, місця для риболовлі, мотелі, готелі та елінги.
…Поки ж немає туристів, єдиний у Долині дев’ятиповерховий готель жахає непривітною пусткою та невпинним руйнуванням. Придбаний кілька років тому якимсь спритним, але безвідповідальним підприємцем, він розвалюється на очах. І тільки на першому поверсі безстрашно стриже перукарка.
Богдан СКАВРОН