чи хтось знає де потрібно вживати літеру Ґ….і в яких випадках
Літера «Ґ» (ґе, ге з гачком (гичкою)) — позначає проривний задньоязиковий приголосний (аналогічний англійському «g» чи російському «г»), п’ята літера українського алфавіту, використовується в таких власне українських та давно запозичених словах як ґава, ґанок, ґедзь, ґрати, ґрунт, ґудзик, ґуля, дзиґа, ґелґати, ґирлиґа та інших. Назва літери [ґе] вживається як іменник середнього роду: велике Ґ, мале ґ.
У сучасній практиці правопису ЗМІ літерою ґ доволі часто нехтують і замінюють на г.
Історія
Українська мова належить до тих індоєвропейських мов, у яких проривний звук [ґ] колись перейшов у [г]. У праслов’янській мові всі слова вимовлялися з [ґ]. Потім у деяких слов’янських мовах: в українській, у білоруській, у чеській, у словацькій, у верхньолужицькій він перейшов у [г], який позначає гортанний задньоязиковий приголосний, фарингальний звук, четверта літера нашої абетки.
Але звук [ґ] залишився у деяких українських словах, а згодом в українську мову почали потрапляти іншомовні слова і виникла потреба відтворювати цей проривний [ґ]. Тому у пам’ятках староукраїнської мови з XIV ст. він передавався на письмі буквосполученням «кг» (кгвалт, кгрунт, Кгедимінович, Скиркгайло). Вживали його і за пізніших часів, хоч дедалі рідше. У ХІХ ст. на цю давню традицію орієнтувалися лише поодинокі автори – Олексій Павловський у першій граматиці живої української мови (1818), С. Писаржевський (1840), видавці альманаху «Молодик» (1843), «Записок» Південно-західного відділу Російського географічного товариства (1873) та І. Бецького (1843). Також існував варіант запису цього звуку через запозичену з латинської абетки літеру g (gраты, gроно, проgресъ, Gанжа, Gалаgанъ). У ХІХ ст. цю літеру вживали Амвросій Метлинський (1839), Л. Боровиковський («Байки й прибаютки», 1852), П. Куліш («Граматка», 1857, та ін.), видавці журналу «Основа» (1861–1862), упорядник збірника «Українські приказки, прислів’я і таке інше» М. Номис (1864). Останнім прихильником цього варіанту запису був харківський літератор М. Лободовський, який 1910 р. обстоював латинську літеру, бо „і чепурна, і навчає чужої мови букву”. Свої окремі, нетрадиційні знаки пропонували, щоправда безуспішно, М. Гатцук. К. Шейковський.
Історично, звук [ґ] чергувався з [дз], хоч у більшості сучасних говірок таке чергування занепало, поступившись місцем [ґ]-[з].
Особливе написання ґ вперше застосовується у Пересопницькому Євангелії (1556-61). А в 1619 році її вводить до алфавіту Мелетій Смотрицький у своїй «Граматиці» (1616), запозичивши курсивний різновид грецької гамми (γ), яку в західноєвропейській та польській традиціях вимовляли як проривний звук. Вона використовувалась і у «Лексиконі» Памво Беринди (1627) – ґвалтъ, ґезъ, ґузы, педаґоґъ, румиґаю. Широке використання цієї літери простежується за численними рукописними документами й друками XVII–XVIII ст.
Тривалий час ця літера мала лише курсивну форму, потім оформився її сучасний варіант. В українській писемності на позначення проривного задньоязикового звука літера ґ вживалася з перервами: у XVIII – поч. XX ст. (до 1905 року) у підросійській Україні не вживалася, тому що була відсутня в гражданській азбуці, введеній в Росії 1708 р. З 30–40 років ХІХ ст., передусім у Галичині, починає більше поширюватись й зрештою переважати літера «Ґ». Першим з галицьких граматистів увів її до своєї граматики 1834 р. Й. Левицький. Звертає на неї увагу М. Шашкевич у брошурі «Азбука і абецадло» (1836), спростовуючи закиди прихильників польської латинки, що нібито українська кирилиця бідна, неспроможна передавати багатьох звуків.
Коли 1848 р. в Галичині виникла можливість заснування української преси, розвитку шкільництва і в зв’язку з цим обговорювалися правописні питання, скликаний у Львові Собор учених руських ухвалив: „на звук g уживати букву слідующої форми ґ” [2]. Вона з’являється в першій українські газеті «Зоря Галицька» (1848–1857). Вона була неодмінним елементом усіх основних правописних систем, зокрема затвердженої на початку 90-х років ХІХ ст. як офіційний правопис у Галичині «желехівки» (за прізвищем лексикографа Є. Желехівського).
Зі скасуванням 1905 р. заборон на українське друковане слово й розвитком преси, видавничої справи на Україні ця літера була введена й тут. Вона ввійшла до складу абетки, схваленої комісією Петербурзької АН. Вживана в класичній лексикографічній праці Б. Грінченка – «Словарі української мови» (1907–1909), в основних органах прес, у виданнях творів, листуванні видатних тогочасних письменників та вчених.
Рекомендувалась вживати цю літеру «Найголовнішими правилами українського правопису» (1921) та правописом 1928 року. В 1933 році з ідеологічних міркувань її було вилучено з української абетки, під час реформи українського правопису, проведеного Н. Кагановичем і А. Олінтером. В Галичині та на Закарпатті літера „ґ” використовувалась до 1939–1944 років.
Під час війни, коли готувалося нове видання українського правопису, такі авторитети, тонкі знавці мови, як М. Рильський, П. Тичина (був тоді наркомом освіти УРСР), намагалися повернути безпідставно вилучену літеру в українську абетку. Проте ні правописом 1946 р., ні його новим виданням 1961 р. її не було «реабілітовано».
У наступні роки літератори, педагоги, науковці не раз порушували це питання: дискусії на сторінках журналу «Українська мова і література в школі» (1963), статті Б. Антоненка-Давидовича «Література, за якою тужать» (1969), С. Плачинда «А мова – як море…» (1987). До бажаної зміни не дійшло, це наукове-культурне питання зараховували до розряду закритих для обговорення тем і вважали проблему остаточно розв’язаною ще 1933 р.
Літеру поновили у 3-му виданні «Українського правопису» (1990), і тепер вона має п’яте місце в українській абетці, використовується при класифікаційних позначеннях і означає «п’ятий».
Правила для її використання ще не розроблені остаточно. Рекомендується вживання цієї літери у назвах, особливо антропонімах, тобто в прізвищах і в іменах. (Наприклад, німецьке Goete передається Ґете, ім’я Haydn відтворюється як Гайдн, Heidegger як Гайдеґґер.)
Ґ у Windows
Операційна система Microsoft Windows має вбудовану підтримку літери Ґ в українському розкладові клавіш: її слід набирати за допомогою клавіші літери «Г», затиснувши Alt-Gr («правий альт»); при утриманні клавіш Shift та Alt-Gr маємо відповідно велику літеру Ґ. Також на деяких (не всіх) клавіатурах є окрема клавіша, розміщена між лівим Shift’ом та «Я», яка в режимі української розкладки використовується для друку літери «Ґ».
Чинний правопис
§ 15. Літера Ґ.
Літера ґ передає на письмі задньоязиковий зімкнений приголосний як в українських словах, так і в давнозапозиченх і зукраїнізованих: аґрус, ґава, ґандж, ґанок, ґатунок, ґвалт, ґвалтувати,ґеґати,ґедзь, ґелґотати, ґерґотати, ґерґотіти, ґиґнути, ґирлиґа, ґлей, ґніт (у лампі), ґоґель-моґель, ґрасувати, ґрати (іменник), ґратчастий, ґречний, ґринджоли, ґрунт, ґудзик, ґуля, джиґун, дзиґа, дзиґлик тощо та похідні від них, а також у прізвищах Ґалаґан, Ґудзь і под.
Примітка. У власних назвах іншомовного походження етимологічний g згідно з усталеною традицією вимовляється як г; проте збереження g у вимові не є порушенням орфоепічної норми. Отже, правильною є вимова: Гданськ і Ґданськ, Гренландія й Ґренландія, Гібралтар і Ґібралтар; Гарібальді й Ґарібальді, Гете й Ґете.
§ 87. G, H
G і h звичайно передаються літерою г: авангард, агітація, агресор, гвардія, генетика, гімнастика, гоніометр, грандіозний, графік, грог, ембарго, лінгвістика, міграція; гандбол, гегемонія, гектар, гербарій, герцог, гінді (мова), гіпотеза, горизонт, госпіталь, гугенот, гумус; Гаага, Гавана, Гавр, Гарвард, Гаронна, Гвінея, Гельсінфорс, Гельсінкі, Гіндустан, Гренландія, Греція, Йоганнесбург, Люксембург; Ганнібал, Гейне, Гете, Гізо, Гомер, Горацій, Горн, Гюго, магомет.
В окремих словах англійського походження h передається як х: хобі, хокей, хол, Хемінгуей та ін.
Із Проекту Правопису 1999 року
§ 15. Літера Ґ
Літера ґ передає на письмі задньоязиковий зімкнений приголосний у словах, що відповідно вимовляємо: аґрус, ґава, ґазда, ґандж, ґанок, ґвалт, ґвалтувати, ґеґати, ґедзь, ґелґотати, ґерґотати, ґерґотіти, ґиґнути, ґирлиґа, ґлей, ґніт (у лампі), ґоґель-моґель, ґонт(а), ґрасувати, ґрати (іменник), ґратчастий, ґречний, ґринджоли, ґрунт, ґудзик, ґуля, джиґун, дзиґа, дзиґлик, ремиґати тощо та похідних від них, а також у власних назвах — топонімах України: Ґорґани (гірський масив у Бескидах), Ґоронда, Уґля (села на Закарпатті), у прізвищах українців: Ґалаґан, Ґалятовський, Ґеник, Ґерзанич, Ґердан, Ґжицький, Ґиґа, Ґоґа, Ґойдич, Ґонта, Ґриґа, Ґула, Ломаґа та ин.
§ 95. G
1. Літеру g, яка у відповідних мовах позначає дзвінкий проривний звук ґ, у загальних назвах та у власних географічних назвах на письмі передаємо буквою г: агент, агітатор, агресія, багаж, газ, гараж, гарантія, гастролі, гвардія, генерал, глобус, гольф, граната, інтелігенція, легіон, магістр, міграція, навігація, прогрес, регіон, регістр, регулярний, серфінг; Англія, Бельгія, Гамбія, Гвінея, Гренада, Греція, Грузія, Катанга, Парагвай, Рангун, Чикаго та ин.
2. У власних назвах людей (іменах, прізвищах) відповідно до g у мові-джерелі пишемо ґ, а відповідно до h — г: Верґілій, Ґеорґ Вільгельм, Фридрих Геґель, Ґеорґ Фридрих Гендель, Васко да Ґама, Магатма Ґанді, Федерико Ґарсія Лорка, Вінсент ван Ґоґ, Ґрета Ґарбо (Ґустафссон), Едвард Ґриг, Курт Ґеорґ Кісинґер та ин.
3. Літеру g передаємо буквою ґ у не засвоєних українською мовою іншомовних словах, а також в іншомовних словосполуках, що транслітеруються засобами української графіки: лат. альтер еґо (alter еgo) — друге я, персона нон ґрата (persona non grata) — небажана особа, фата морґана (fata morgana) — марево; франц. Ґран-прі (grand prix) — найвища нагорода на конкурсі, змаганнях; англ. ґудбай (good bye) — до побачення; нім. «Фольксваґен» («Volkswagen») — назва автомобільної фірми, «Зюддойче цайтунґ»(«Süddeutsche Zeitung») — назва газети тощо.
3. Відповідно до вимови літеру g у словах англійського походження передаємо через дж: менеджер (mаnager), Джордж (George); у словах італійського походження — через дж: Джованні (Giovanni), Джотто (Giotto), Джузеппе (Giuseppe); у словах французького походження — через ж: кортеж (cortège), Жерар (Gerard), Жорж (Georges). Але традиційно Генуя (Genova).
- Проект Правопису 1999 р. (альтернативне посилання — archive.org)
http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D1%96%D1%82%D0%B5%D1%80%D0%B0_%D2%91#.D2.90_.D1.83_Windows